Колись мені дуже подобалася оця фраза: «молодий перспективний офіцер». Типу, клас, нове покоління, 28 років, уже полковник! Молодий, не совковий, значить — з іншим мисленням. Я тоді щиро думав, що це щось хороше. Що молоді офіцери принесуть щось нове, прогресивне.
А потім пожив трохи, подивився ближче — і зрозумів, що вік узагалі нічого не значить. Бо совок у голові — це не про роки, а про мислення. І іноді в 28 років у людини така ж совкова закостенілість, як у дядька за 60. Тільки в того старого хоча б досвід є. Він уже перегорів, йому вже якісь речі пофіг. Наприклад, він не париться за те, що хтось розумніший чи популярніший — у нього вже нема тієї дитячої ревнощів.
А молодий — ще палає. Але не тими речами, якими треба. В нього купа амбіцій, але він ще не навчився їх правильно спрямовувати. Він часто заздрить, він хоче контролювати, показувати, що він головний — але не через розум, а через силу. Принципів у нього ще нема, бо їх просто не встиг виробити. Досвіду нема, тому часто не знає, як правильно вчинити. Він навіть власну сім’ю не може побудувати нормально — а його вже ставлять командувати тисячами людей.
І тут починаєш думати: а це взагалі нормально? Ми всі так раділи молодим обличчям, а вийшло, що обличчя нові — а проблеми ті самі. Бо суть не в віці. Суть — у внутрішньому змісті. І якщо немає життєвого досвіду, морального стрижня, нормального виховання — то хоч 25 тобі, хоч 45 — нічого доброго з того не вийде.
Тому тепер, коли я чую «молодий перспективний офіцер», мене це вже не тішить, а навпаки — змушує насторожитися. Бо перспективність — це не завжди про розвиток. Іноді це про те, що людина просто ще не встигла наробити шкоди.