Укріпрайон, який став подарунком для ворога
Про проблеми в українському командуванні говорять уже відкрито. Якщо раніше про це шепотілися в кулуарах, то тепер командири частин заявляють про це публічно. Один із таких випадків — нещодавній прорив оборони на напрямку, де російські війська отримали можливість просуватися, створюючи загрозу втрати цілого міста — Покровська.
І це — без жодних масштабних боїв. Ворог просто посувається вперед, використовуючи наші ж власні укріплення.
Як мільйони гривень налогоплатників опинилися в руках окупантів?
На цьому напрямку були витрачені десятки мільйонів гривень на будівництво оборонних рубежів. Позиції були правильно обрані, інженерні роботи проведені якісно: укриття від дронів, захист від артилерії, підготовлені траншеї та опорні пункти. Але весь цей укріплений район українське командування… просто віддало росіянам.
І тепер ворог використовує його як плацдарм для наступу.
З цієї зони російські штурмові групи пішли у трьох напрямках:
- Шевченко
- Новотроїцьке
- Піщани
Якби не героїзм окремих підрозділів, втрати могли бути катастрофічними.
Хто винен? Безвідповідальність командування
За цю ситуацію несуть відповідальність ОТУ “Донецьк” та ОСУ “Вхортиця”. Зі слів очевидців, вони:
- не володіють реальною обстановкою на передовій;
- не консультуються з комбригами та комбатами;
- навіть не цікавляться думкою підлеглих командирів.
Як результат — підготовлені позиції здаються без бою, а українські війська змушені відвойовувати те, що мало бути їхнім.
Героїзм окремих підрозділів vs Безглузді накази командування
У цій ситуації рятують лише мужність і професіоналізм бійців:
- 425-й штурмовий батальйон “Скала” — саме вони зупинили просування ворога біля Нотроїцького та Шевченка.
- 32-га механізована бригада — вступила в бій без належної підготовки, але тримає оборону.
- 155-та механізована бригада — окремі підрозділи також беруть участь у відбитті атак.
Але якою ціною?
Чому українські війська воюють “з лопатою в пустому полі”?
На словах керівництво говорить про лінії оборони, фортифікацію, підготовлені рубежі. Але на практиці:
- Укріплення або не добудовані, або не зайняті військами.
- Війська кидають у бій без розвідки, без плану, “з ходу”.
- Росіяни сидять на наших ж позиціях, а наші бійці атакують з відкритого поля.
Це не військова тактика — це безглузда марнотратність життів.
Висновок: проблема не в бійцях, а в генералах
Як правильно зауважив Філімонов, корінь проблем — у некомпетентності вищого командування. Бійці готові битися, вони демонструють чудеса героїзму. Але якщо генерали продовжуватимуть приймати безглузді рішення, нас чекатимуть нові трагедії.
Чи час нарешті притягнути до відповідальності тих, хто провалює оборону?